У 2014 році на американо-російські відносини чекають критичні випробування, Путіним і Обама не виправдали очікувань
03.01.2014 2:40:00
Автор:
valeriy.drotenko
Уілл Енглунд, 2 січня
МОСКВА — Сполучені Штати і Росія, рівень
взаємодовіри між якими перебуває практично на нулі, вступили у новий рік
сповнений труднощів, що мають випробувати здатність світових ядерних гігантів
врятувати свої взаємини.
Зимова
Олімпіада, виведення американських військ із Афганістану, справа колишнього
контрактника Агентства національної безпеки Едварда Сноудена, заворушення в
Україні та Сирії, невідомі наслідки різкого збільшення видобутку сланцевого
газу – ось перелік проблем, що несуть загрозу створення нових труднощів та
подразників.
На цей час,
ситуація вже мала б змінитися на краще.
Прийшовши до влади
у січні п’ять років потому, адміністрація Обами палко обіцяла налагодити
розірвані стосунки Вашингтона з Москвою. В пориві оптимізму було взято курс на
розвиток продуктивних стосунків з відносно новим та, як здавалося,
перспективним російським президентом, Дмитром Мєдвєдєвим.
Цей план не
спрацював. Білий Дім прорахувався в оцінках щодо наполегливості покровителя і
наступника Мєдвєдєва, Володимира Путіна, різко звернути Росію з курсу на
інтеграцію із Заходом.
Нині підхід
Президента Обами – так широко розхвалене «перезавантаження» - зазнав краху,
виявившись нездатним досягти обіцяної ним цілі – становлення новітньої довіри
між двома країнами.
Що ж трапилося?
Після 2013 року, упродовж якого ступінь розриву став очевидним, обидві країни
цілком довільно покладають провину одна на одну.
Москва
стверджує, що Вашингтон не прислухається до її думки – останнім прикладом цього
стала ситуація в Україні – а також порушив дух нових стосунків через його
втручання у російську політику. Вашингтон заперечує ці звинувачення і вказує на
безперервний потік антиамериканських проголошень і дій з боку уряду Путіна.
Білий Дім
наполягає на тому, що він не відмовився від Росії, але водночас може приділити
лише обмежену кількість часу і уваги низькоприбутковим стосункам. З іншого
боку, складається враження, що Путін вбачає загрозу майже у будь-якій дії з
боку Сполучених Штатів, як і очевидно, що внаслідок краху перезавантаження
залишилося мало стимулів для подальшої співпраці.
Насправді ж
обидві країни продовжують співпрацювати в питаннях Афганістану, у галузі
космічних польотів, ядерної безпеки і боротьби з тероризмом, а також, певною
мірою, в питаннях Ірану і, з недавнього часу, навіть Сирії. Водночас відсутнє
спільне бачення щодо питань ядерної зброї, майбутнього Європи чи Азії,
глобальної енергетичної політики, чи Арктики.
Американські
посадовці погодилися дати інтерв’ю для цієї статті на умовах анонімності, аби
мати змогу відверто обговорити мізерні здобутки підходу адміністрації щодо
Росії. Вони визнають усю складність взаємин, але водночас стверджують, що
продовження контактів з Москвою є вигіднішим за альтернативу.
Тим не менше,
обидві країни продовжують дотримуватися усталеної традициї не чути одна одну.
Між американською та російською системами існують істотні розбіжності,
внаслідок яких і повторюються непорозуміння між ними.
Говорить Віктор
Кременюк, заступник директора Інституту США і Канади Російської академії наук:
«Можливо, ми не маємо аналітичної можливості оцінити спроможності іншої
сторони. Або ж, можливо, нам байдуже. Можливо, ми просто не слухаємо одна одну».
Американські
посадовці занепокоєні тим, що Путін, який отримує левову частку інформацї через
російську Федеральну службу безпеки, не здатний сформувати належну точку зору
щодо ставлень і намірів США.
«Невпевнена і
руйнівна Росія» не є в інтересах Америки, написала Селеста Уолландер невдовзі
перед своїм призначенням у вересні до Ради національної безпеки на посаду
керівника з питань політики щодо Росії.
Конфлікт
системи цінностей
На час приходу
Обами до Білого Дому п’ять років потому, стосунки з Москвою були хиткішими, ніж
будь-коли від часу розпаду Радянського Союзу. Нова адміністрація вирішила
шукати сфер, співпраця у яких була б можливою, водночас визнаючи існування
суперечностей з інших питань.
Протягом
певного часу спостерігалися позитивні ознаки. Проте, хоча тоді про це ще й не
було відомо, 8 квітня 2010 року виявилося піком процесу перезавантаження.
Сталося це в обстановці барокової розкоші, в Іспанській залі Празького замку, що
застала Мєдвєдєва за намаганям підшукати фразу, здатну передати сповнений
ентузіазму настрій того моменту.
Обама і
Мєдвєдєв щойно підписали новий договір START чи СНО-ІІІ – угоду про контроль за стратегічним
наступальним озброєнням, що передбачає скорочення ядерних арсеналів і що стала
вагомим результатом у напрямку змін, спрямованих на перезавантаження.
Сподівання щодо подальших зрушень аналогічного рівня були високими.
«Win-win», - ось як охарактеризував ситуацію Мєдвєдєв.
Саме цю фразу
надзвичайно полюбляли вживати американці, говорячи про мету перезавантаження.
Це – суцільно американське поняття, так само як і перезавантаження було
суцільно американською ініціативою. Але, що найбільш показово, Мєдвєдєву
довелося вдатися до англійської мови, щоб сказати «win-win». Відповідне словосполучення, як і
поняття, що воно описує, цілковито відсутні у російській політичній культурі.
Цілком можливо,
що Мєдвєдєв, у якого з Обамою ніби-то складалися добрі взаємини, того дня щиро
вірив, що відносини досягли поворотної точки, створивши можливість взаємного
«виграшу» для обидвох сторін. Проте людиною, чия думка насправді мала значення,
був Путін, на той час – російський прем’єр, а Путін є уособленням традиції
російської, та й радянської, дипломатії, згідно з якою «твоя перемога є моєю
поразкою».
Упродовж
останніх двадцяти років, суперечки між Росією та Сполученими Штатами
вирішувалися на практичному рівні. Вони могли стосуватися протиріч в інтересах,
стосунків із сусідами Росії, застосування сили, конфліктів у сфері торгівлі – а
подекуди й просто поваги.
Але Путін, який
нині перебуває на третьому президентському терміні, вперше з радянських часів
запровадив до змісту відносин ідеологічний елемент. У Росії відбувається різкий
поворот в напрямку до націоналізму, пов’язаного з власним, унікальним
комплексом доморощених цінностей.
Путін
стверджує, що Росія більше не відповідає перед Заходом з цілого ряду питань,
починаючи від прав сексуальних меншин до релігійної толерантності, верховенства
права, і закінчуючи демократією як такою.
Процес
перезавантаження розпочався на позитивній ноті. Під час зустрічі Обами з
Мєдвєдєвим, що відбулася у Лондоні менш ніж через три місяці після інавгурації,
було досягнуто згоди щодо концентрування порядку денного на питаннях скорочення
і нерозповсюдження ядерного озброєння та інших проблем у галузі безпеки.
Пройшло менше
двох років – і практично усі ці питання були врегульовані у спосіб, що
задовольняв обидві сторони. Перезавантаження, у своїй конкретиці, досягло
успіху саме там, де й обіцялося.
Однак
очікування від перезавантаження виявилися завищеними від самого початку.
Прихильники процесу стверджували, що він має призвести до трансформації
стосунків між Вашингтоном і Москвою.
«Вони
захопилися», - вважає Фіона Хілл, експерт з питань Росії в Інституті Брукінгса.
«Мали місце
загадкові очікування», - стверджує Глєб Павловський, який був одним із
кремлівських політтехнологів у перші роки перезавантаження, перш ніж
розсваритися з Путіним.
«Обрані
керівники сильно перебільшили значення перезавантаження, адже дійсно мали місце
досить суттєві досягнення», - говорить Джеймс Ф. Коллінз, колишній посол США до
Москви. – «Обидва лідери приписали їх до власних здобутків. Ну, а це – легка здобич».
Мєдвєдєв
втратив свою посаду. Обама ж піддається жорсткій критиці за зрив
перезавантаження – або ж, щонайменше, його основних цілей та амбіцій, адже це –
єдине, про що всі досі пам’ятають.
Розгортання подій
Неприємності почалися з арабської весни.
Путін був шокований тим, що бачив як зраду Сполученими Штатами Америки
президента Єгипту Хосні Мубарака. Потім була Лівія. На початку 2011 року,
Франція добивалась
прийняття резолюції Ради Безпеки ООН, що дозволила б підтримку НАТО для
повстанців.
22 березня, тодішній міністр оборони Роберт М. Гейтс та його головний
радник з питань Росії Валландер зустрілися в Москві з Медведєвим. Медведєв їм
сказав, що Росія утримається, що дозволить прийняти резолюцію. Згідно з особою,
якій відомо, що було сказано, але яка не була уповноважена це обговорювати,
Медведєв повідомив, що Путін має свої сумніви, але готовий погодитись на це.
Тривала кампанія бомбардувань НАТО почалась і Росія повідомила, що її
обдурили про наміри Заходу.
"Вони не задоволені, і на це є свої підстави", сказав П. Дж.
Кроулі, бувший прес-секретар Держдепартаменту. У Пентагоні деякі чиновники
попереджали про те, що було б дуже малоймовірно, щоб Росія дозволила схожій
резолюції ще раз бути прийнятою Організацією Об'єднаних Націй - і події в Сирії
доказали, що це саме так.
Путін також вважав, що кожен крок Америки на Близькому Сході погіршував
ситуацію. Російські офіційні особи чітко усвідомлювали, що після того, як Росія
утрималась в Організації Об'єднаних Націй, їхні побоювання більше не цікавили
Вашингтон. Якщо це «перезавантаження» мало стати основою більш широкого послаблення
напруги, вони вважали, що їх повинні вислухати.
Ставлення США, як підсумував Марк Кац, експерт по Росії та Близькому Сході
в університеті Джорджа Мейсона, було таким: "Навіть якщо їм це і не
сподобалося, що їм з цим було робити?"
Заява Путіна, в той час коли кампанія в Лівії ще тільки розгорталась, про
те, що він має намір повернутися на посаду президента, захопив Білий дім
зненацька. Обама, який зневажає Путіна, навіть не зустрічався з ним з липня
2009 року. А це, за словами Коллінза, було не дуже розумним поступком.
"Я думаю, ніхто йому не сказав:
"Бос, цей хлопець може повернутися. Можливо, вам ще доведеться мати з ним
справи," сказав Коллінз.
"Тандем" Медведєв-Путін, з
самого початку придуманий Павловським, був дуже зручний для іноземних урядів, -
сказав Хілл. Вони могли вказувати на Росію при Медведєві як на країну, що рухалася
до реформ та приглушення корупції, відсутності правосуддя та інших сумнівних
недоліків.
"Обама зробив більшу ставку на Медведєва, чим повинен був", - сказав
Федір Лук'янов, який, будучи редактором зовнішньополітичного журналу, добре
розуміє як мислить Кремль.
Тепер, коли Путін знову в Кремлі, він не вагається тиснути.
"Що має Росія? У неї є нахабство. Це її найбільший стратегічний резерв
", - сказав Марк Галеотті, експерт з російських спецслужб в Нью-Йоркському
університеті.
Занадто довго адміністрація Обами вагалась між тим яку політику слід
проводити стосовно Росії: моральну чи прагматичну, - сказав він. "Білий
дім хотів по трохи дотримуватись кожної з них і в результаті не отримав жодної".
Окремі шляхи
Події в Росії, нарешті, взяли під контроль хід дій. У грудні 2011 року, результати
сфальсифікованих виборів вигнали на вулиці десятки тисяч демонстрантів, а також
викликали невдоволення держсекретаря Хілларі Клінтон. Це активізувало Конгрес до
прийняття рішення про покарання російських чиновників, пов'язаних з випадком
Сергія Магнітського, інформатора, який помер після того, як його кинули до
в'язниці.
Реакція Росії була напруженою. Обидві проблеми безпосередньо відображають легітимність
політичної структури Путіна, - сказав Кременюк, - і Кремль розуміє, що це його
найбільш вразлива точка.
Антиамериканська риторика стрімко підвищилась. Росія вигнала місію USAID, примусила
Радіо Свобода покинути хвилі AM і зірвала фінансування правозахисних груп Сполученими
Штатами. Росія також розпочала кампанію переслідування проти посла США Майкла
А. Макфола. Відповіддю на постанову по Магнітському, яка була підписана Обамою
в грудні 2012 року, став закон про заборону всиновлення російських дітей
американцями.
Коллінз описав постанову по Магнітському як "найдурнішу річ, яку можна
було зробити", а російську відповідь на цю постанову як "ще дурнішу".
Минулий рік приніс відмову Росії здати втікача Сноудена, за чим послідувало
скасування Обамою зустрічі на вищому рівні з Путіним, а потім несподівану
співпрацю в питаннях хімічної зброї в Сирії. Остання криза в Україні - основою
якої було наполегливе прагнення Росії обмежити зв'язки цієї країни з Заходом -
розпалило старі конфлікти.
В будь-якому випадку, Сполучені Штати та Росія, йдуть окремими шляхами - або
принаймні вони б того хотіли. Наступаючий рік принесе масу складних завдань,
які змусять обидві країни діяти, навіть якщо вони діятимуть кожен окремо і без
відчутного ентузіазму. Путін це визнав в новорічному повідомленні на цьому
тижні.
"Але", - сказав Лук'янов, - "не існує способу мати
довгострокові, основані на інтересах відносини. Американці занадто самоорієнтовані".