Ruthenorum – громадська
ініціатива, що ставить за мету активізувати й задіяти на повну потужність зовнішньополітичні
можливості українського громадянського суспільства.
Хоча формальним приводом до роботи
над подібною ініціативою став брак висвітлення у західних ЗМІ цілком конкретної
події – «Податкового Майдану», необхідність у чомусь подібному існувала завжди.
Більш конкретно, проект має
прикладні цілі, частина з яких є виключно актуальними, частина –
довгостроковими.
Ціль 1: Голос громадянського суспільства
Опираючись на дані понад річного
моніторингу іноземних ЗМІ, у темах, що піднімаються стосовно України, практично
немає місця реальним проблемам громадського сектору, як і репресіям проти
окремих його активістів; натомість, ландшафт повідомлень про нашу країну
домінують розпіарені (однак, збанкрутілі) політики, олігархи чи надто крикливі
епатажні колективи, чим не додають позитиву як
іміджеві суспільства, так і авторитету державі.
З огляду на той факт, що Україна і
досі перебуває на роздоріжжі між шляхом до цивілізованого світу і демократії та
поверненням до тоталітаризму, а то і втрати суверенітету, країни цього самого
цивілізованого світу є потенційними союзниками усіх, хто прагне територію того
світу розширити. Однак, до певного моменту офіційному істеблішменту нашої
держави вдавалося повністю монополізувати увагу наших союзників, вдало оманюючи
останніх щодо своїх справжніх намірів та суті.
Цьому слід поступово покласти край,
і моніторинг інозмі є цілком природнім початком шляху до цієї мети.
Ціль 2: Систематичне спростування спотвореної інформації
Покладаючись на дані того ж таки
моніторингу інозмі, доводиться констатувати, що, попри значення і розташування
нашої країни, зарубіжні медіа вельми почасти демонструють кричуще незнання
нашої країни, допускають собі перекручування інформації, а то й просто ляпи.
Також, чимало медіа та журналістів є підконтрольними/фінансованими спецслужбами
сусідньої з нами держави, котра зацікавлена у всілякому підриві нашого
суверенітету, тому до згаданого вище невігластва також додаються і відверто замовні
матеріали, метою подачі яких є дискредитація української державності як такої.
Частково, причина подібної ситуації
криється в тому, що репортери більшості світових інформаґенцій, що повідомляють
про Україну, базуються у Москві та дивляться на Україну крізь призму власного
знання виключно російської мови та послуговуються російськомовними
першоджерелами, що має для нас відповідні наслідки. Однак, за 20 з гаком років
незалежності, попри суттєвість розмірів та геополітичного значення нашої
країни, державою у цьому напрямку практично не було докладено плідних зусиль.
Окремою проблемою є й досі
превалююче стереотипне бачення штучності нашого державного утворення, таврування
нацистсько-колаборантсько-анти-семітсько-терористичним клеймом усіх поколінь
нашого національно-визвольного руху новітньої доби, тощо. Оскільки ідеологія чималої
частки нинішніх громадських організацій, що роблять по-справжньому корисну
справу, ведуть власну ідеологію та
опираються на героїчні постаті саме цього руху, подібне завдання отримує, окрім
символічно-історичного чи почесного, ще й актуальний, практичний вимір.
Досі, на всі подібні закиди
реакція української сторони, якщо вона взагалі була, не здатна ефективно
заглушити ворожі наклепницькі голоси. Системне спростування наклепів,
вдосконалення механізмів такого
спростування, сприятиме, в кінцевому рахунку, донесенню правди про наше
сьогодення й історію та, відповідно, до дискредитації джерел подібних наклепів.
Ціль 3: Допоміжний інструмент для брендування країни,
регіонів та міст
Для зовнішнього світу ідентичність
України є досі несформованою (як, можливо, є вона несформованою у більшості
голів самих наших співвітчизників). Ознакою успішного входження країни у
світову спільноту є наявність чіткого, унікального власного «бренду».
Брендування країни та її територій
має й практичне, господарське значення: воно необхідне для просування
туристичного бізнесу як важливої складової національного добробуту, а також
стимулюватиме відроджувати власну, аутентичну культуру в усіх її вимірах.
Наразі, в нашій країні вже існують спільноти, що мають за
покликання брендування як країни у цілому, так і окремих її територій, а
систематичний моніторинг інозмі допомагатиме їм у відслідковуванні результатів
муніципальних та регіональних PR-кампаній, що ведуться ентузіастами розкрутки
туристичної справи в Україні.
Ціль 4: Один з інструментів громадського контролю за
діяльністю держави
Свою зовнішню політику наша
держава здійснює через низку державних органів, головними з яких є МЗС та РНБО.
На жаль, наразі ці та інші організації не стільки стоять на службі інтересам
України та її народу, скільки є слухняними (і, до того ж, незграбними)
виконавцями вказівок нинішньої злочинної за власною природою влади.
Наше доблесне МЗС пильнує інтереси
виключно олігархату та владної верхівки, почасти нехтуючи, а то й не відаючи
про скрутні ситуації, у яких опиняються наші співвітчизники за кордоном, де
вони стають жертвами злочинців, шахраїв, піратів, тощо. Наявність додаткового
джерела інформації про поточні інциденти сприятиме покращенню якості роботи цих
органів. Також діяльність нашого проекту надаватиме поле для координації зусиль
з громадськими організаціями, що вже працюють у даній сфері.
Ціль 4: Кадрова
У попередній цілі згадувалися
органи влади, що опікуються зовнішньою політикою держави. Окремої уваги
заслуговує кадрова ситуація у тих органах.
Дипломатична робота здавна
вважається прерогативою вершків суспільства, і якщо суспільство є недостатньо
конкурентним, у ньому, як наслідок, не працюють соціальні ліфти, тож і якість
цих «вершків» є, відповідно, сумнівною.
На Україні ми маємо парадоксальну
ситуацію – чимало здібної до іноземних мов молоді або не має можливості
подолати «блат» і вступити до факультету міжнародних відносин, або ж,
закінчивши його, не має жодних шансів зробити омріяну дипломатичну кар’єру
через «зайнятість» усіх місць «елітною» квотою. Крім того, навіть потрапивши на
роботу до МЗС, здібна людина навряд чи може розраховувати на адекватне її
здібностям зростання, як і на гідну зарплатню, оскільки вітчизняна державна
служба побудована на таких засадах, за яких заробітна плата не може бути
основним і достатнім джерелом доходів; тому, навіть випадково потрапивши до
МЗС, чесна, здібна і амбітна людина не має шансів там довго протриматися.
Як наслідок, більшість наших
потенційних дипломатів відсижуються у самих несподіваних і не пов’язаних із
зовнішньою політикою місцях і галузях, куди їх закидає примхлива доля, хоча
навіть там вони далеко не завжди у змозі позбавитися власного таланту.
У більшості зовнішньополітичних
служб країн світу, базовим структурним підрозділом є прес-служба. Є вона і в
нашому МЗС, однак там, наскільки нам відомо, і близько немає подібного до наших
можливостей інструменту моніторингу інозмі; так само, вельми убогими є їхні
власні PR-потужності – вони мусять залучати за чималі кошти сторонні організації.
Тому робота над моніторингом
інозмі, спростуванням наклепницької чи хибної інформації, а також отримання в
результаті цього знання поточної геополітичної кон’юнктури є чудовою можливістю
проявити себе для молоді, що мріє працювати в МЗС; для громадянського
суспільства, своєю чергою, це створює якісний кадровий резерв
високовмотивованих, відданих народній та державницькій справі людей, якими
можна буде замінити нинішню «золоту молодь», котра, в масі своїй, не володіє і
не послуговується навіть державною мовою, і єдиними досягненнями якої на
дипломатичній службі є, головно, відвідини крамниць та роз’їжджання світовими
столицями на дорогих авто (з дипломатичними, звісно, номерами) напідпитку чи у
стані наркотичного сп’яніння; які програють за кордоном суди на користь інших
держав чи приватних корпорацій, і яким начхати на утиски прав співвітчизників
за кордоном.