Київська весна у чарівному ракурсі
14.03.2012 13:42:55
Автор:
Валерій Дротенко
Якби не космополітичний часопис Huffington Post з різнобічними інтересами, який мало не найчастіше з не-мейнстримових американських медіа публікує матеріали про Україну, ми б, можливо, і пропустили реліз чудового відео про весняний Київ, виконаного нашими співвітчизниками Єфимом Грабоєм та Дар'єю Турецькою.
Особисто у автора цієї статті з перших кадрів закралася підозра, що це - високоякісна анімація, але ж, ні - це компіляція з ретельно дібраних фотографій, на монтаж яких у суцільне відео пішло кілька місяців натхненної праці.
То ж попередня підозра змінилася неабияким відчуттям, що життя проходить повз тебе. І ніби пересуваєшся тими ж вулицями, бачиш ті ж вивіски, вітрина та будівлі, однак, на відео все це ніби навмисно і старанно "підчищено". А Андріївська гірка між "Гончарами і Кожум'яками" і Андрієвським узвозом просто неприродньо чиста - куди і як встигли прибрати обсипані пляшками й кульками схили, і коли встигла прорости трава замість блекоти, з якої, як я доти небезпідставно вважав, саме і складається флора схилів згаданої гори, треба лиш гадати.
Підозрюю, що відео було замислено як рекламу міста до Євро-2012, причому, на відміну від решти "матеріалів" зроблених на держзамовлення з відповідною "держякістю", відчувається, що в цей вклали душу і зробили умілими руками (а не ногами), і цільова аудиторія - іноземні туристи, що приїдуть сюди на ЧЄ чи й так просто (після перегляду відео від цього важко буде втриматися). Однак, ще більший потенціал натхнення ця нарізка світлин під уже шаблонну для цього жанру музику несе, у першу чергу, і для місцевого населення. Так, так - саме це натякаємо - наше захаращене по "пішохідному ярусу" сумішшю совкового і пост-совкового несмаку місто може виглядати цілком по-людськи, ергономічно і гармонійно, радуючи око щодня по дорозі на роботу і з неї. Ракурси, упіймані у цьому кіно - прихований заклик до внутрішньої еміграції з пост-радянської у якусь практично закордонну Україну. Тобто, в Україну європейських стандартів, європейського вигляду вулиць, європейської поведінки людей на цих вулицях, і європейського підходу до вирішення муніципальних питань, тощо.
Тоді як Україна вибилася на перше місце за кількістю заявок на лотерею Green Card, виявляється, що тут, під боком, весь цей затишок і візуальна гармонія вже є - потрібно всього-навсього розгледіти його, впустити до душі у такому вигляді і вимагати його саме таким, а не у вигляді скупчення кіосків, неприбраного і підсипуваного перманентно депресуючими співвітчизниками сміття, і оголосити себе громадянином іншої України чи, для початку, іншого Києва, чи Жмеринки, Бучача, Паронівки-Голти-Ольвіополя (а не Первомайська).
Звісна річ, від емігранта зажадають натуралізації та опанування місцевою мовою; мабуть, зайве переконувати, що вивчити для себе і довести до культурно-шляхетного звучання рідну мову своїх предків легше, ніж досягти бодай intermediate у англійській - той самий intermediate, з яким Ви там зможете претендувати на роль ситого (і ще невідомо, чи забезпеченого бодай власним житлом) наймита, а не вибудовувати власну мережу знайомств, що є передумовою для посідання більш гідного становища у _тому_ суспільстві.
Але чомусь більшість поки що вважає, що легше якраз навпаки: половина цієї більшості вперто ігнорує своє репано-українське походження, розмовляючи ніби-то російською (яку висміють у Москві з першого з вимовленого "малоросом" речення), мовно вивищуючись над іншою половиною, котра, як вважає перша половина, не розмовляє "малоросійською" виключно через брак інтелектуальних потужностей аби її вивчити.
Пропоную спробувати почати здійснювати такі регулярні внутрішньо-еміграційні "вилазки" - є шанси, що Ви будете приємно здивовані, як багато знайдеться готових підримати і Вашу україномовність (а не суржико-мовність), і Вашу ввічливість до інших у транспорті, і прагненя не смітити.