Ізраїльські ЗМІ: українці ніби-то напали на прочан в Умані
12.01.2020 14:47:00
Автор:
Валерій Дротенко
Кардинально
відрізняється подача однієї й тієї ж події ізраїльськими або діаспоральним
єврейськими ЗМІ та місцевими уманськими очевидцями.
Так, «Арутц Шева»
(7-й канал), одне з провідних ізраїльських ЗМІ, видав сьогодні новину під гучним
сенсаційним заголовком: «Близько 30 українських лютували й били євреїв в Умані»
- «.. очевидці описують «погром», під час якого 30 чоловіків напали на єврейських
прочан поблизу могили Ребе Нахмана…».
З українських ЗМІ
у тому ж ключі новину подала «Страна.UA», під заголовком «В
Умани 30 человек с ножами и палками напали на евреев у могилы Нахмана». Що
прикметно – якщо «Аруц Шева» подав літнє фото, котре, вочевидь, не має жодного
стосунку до чинної події, то в матеріалі «Страни» бачимо вірогідно більш актуальну
світлину, котра відображає заявлений час події (ніч з п’ятниці 10 січня на
суботу) – але на ній видно скупчення людей, котрі просто стоять.
Оскільки решта українських
ЗМІ цю подію проігнорувала, а «Страна» є знаною як ненадійне та оманливе
джерело, альтернативні версії цієї події довелося шукати на неформальних інфо-майданчиках:
і ось що пишуть
місцеві уманці (користувач фейсбуку Kacey Cisyk, у публічній групі «Умань -
як вона є»):
Вночі 10.01.2020 в Умані п’яні хасиди спровокували бійку з охоронцями
могили Р. Нахмана
Вночі в п’ятницю 10 січня 2020 року сталась сутичка між
охоронцем історико-культурного центру ім. Р. Нахмана, де знаходиться могила
даного цадика (м. Умань вул. Пушкіна)та хасидом, який перебував в сильному
алкогольному сп’янінні.
Напередодні шабату, мотивуючи власними релігійними переконаннями, а саме
утриманням від будь-якої роботи, п’яний хасид у грубій формі примушував
охоронця провести його додому, щоб відкрити йому двері в під’їзд, викликати
ліфт та відкрити двері в помешкання.
На відмову охоронця залишати місце свого чергування, хасид почав сваритися
матом та погрожувати охоронцю фізичною розправою.
Після невдалих спроб п’яного хасида примусити охоронця виконати його
прохання, він пішов до своїх друзів та пожалівся їм на дії охоронця, котрий
завдав йому тілесних пошкоджень. Обурені хасиди (до 15 чоловік, більшість з
яких теж були на підпитку) увірвалися до ІКЦ ім. Р. Нахмана та почали жорстоко
бити охоронців, які охороняють їхню святиню.
У відповідь на таку жорстокість, охоронці покликали на допомогу місцевих
мешканців, які проживають поблизу ІКЦ.
«Завдяки нашій допомозі, а також виклику поліції, охоронців вдалося
врятувати від неминучої розправи від п’яних хасидів, кількість яких значно
перевищувала сили співробітників охорони», - розповів місцевий мешканець, який
почув галас та підбіг на допомогу охоронцям ІКЦ.
Прибувші на місце події співробітники поліції не вносили даний конфлікт до
ЄРДР, через відсутність офіційних звернень та скарг від жодної зі сторін.
На думку охоронців, хасиди, побачивши поліцію, не наважились заявлити про
якись утиски, тому що були в стані алкогольного сп’яніння та самі були
винуватцями бійки.
За свідченнями мешканців Умані, які проживають поблизу могили Р. Нахмана,
подібні провокації через надмірне вжиття алкоголю паломниками, інколи
трапляються, здебільшого це відбувається під час святкування Рош-а-шани
(хасидського нового року), коли до Умані прибуває одночасно кілька тисяч
паломників-хасидів, котрі, відірвавшись від власних домівок, добряче гуляють в
Умані та поводять себе нахабно та зверхньо.Вночі 10.01.2020 в Умані п’яні
хасиди спровокували бійку з охоронцями могили Р. Нахмана
Вночі в п’ятницю 10 січня 2020 року сталась сутичка між
охоронцемісторико-культурного центру ім. Р. Нахмана, де знаходиться могила
даного цадика (м. Умань вул. Пушкіна)та хасидом, який перебував в сильному
алкогольному сп’янінні.
Напередодні шабату, мотивуючи власними релігійними переконаннями, а саме
утриманням від будь-якої роботи, п’яний хасид у грубій формі примушував
охоронця провести його додому, щоб відкрити йому двері в під’їзд, викликати
ліфт та відкрити двері в помешкання.
На відмову охоронця залишати місце свого чергування, хасид почав сваритися
матом та погрожувати охоронцю фізичною розправою.
Після невдалих спроб п’яного хасида примусити охоронця виконати його
прохання, він пішов до своїх друзів та пожалівся їм на дії охоронця, котрий
завдав йому тілесних пошкоджень. Обурені хасиди (до 15 чоловік, більшість з
яких теж були на підпитку) увірвалися до ІКЦ ім. Р. Нахмана та почали жорстоко
бити охоронців, які охороняють їхню святиню.
У відповідь на таку жорстокість, охоронці покликали на допомогу місцевих
мешканців, які проживають поблизу ІКЦ.
«Завдяки нашій допомозі, а також виклику поліції, охоронців вдалося
врятувати від неминучої розправи від п’яних хасидів, кількість яких значно
перевищувала сили співробітників охорони», - розповів місцевий мешканець, який
почув галас та підбіг на допомогу охоронцям ІКЦ.
Прибувші на місце події співробітники поліції не вносили даний конфлікт до
ЄРДР, через відсутність офіційних звернень та скарг від жодної зі сторін.
На думку охоронців, хасиди, побачивши поліцію, не наважились заявлити про
якись утиски, тому що були в стані алкогольного сп’яніння та самі були
винуватцями бійки.
За свідченнями мешканців Умані, які проживають поблизу могили Р. Нахмана,
подібні провокації через надмірне вжиття алкоголю паломниками, інколи
трапляються, здебільшого це відбувається під час святкування Рош-а-шани
(хасидського нового року), коли до Умані прибуває одночасно кілька тисяч паломників-хасидів,
котрі, відірвавшись від власних домівок, добряче гуляють в Умані та поводять
себе нахабно та зверхньо.
Новина, однак,
котра може сколихнути тільки тих ізраїльтян та євреїв, котрі ще мають якісь
симпатії до хасидів або не знають, як ті насправді поводяться в Умані.
Коротка
передісторія взаємин місцевих мешканців (переважно, українців) та хасидських
прочан (саме хасидських, котрих не варто змішувати з рештою єврейських прочан
та туристів, котрі відвідують ті чисельні розташовані в Україні об’єкти
єврейської спадщини) така: мірою «відкриття» хасидами Умані, та (паралельно)
облаштування (доти давно забутої) могили Цадіка
Нахмана, як і налагодженням транспортної інфраструктури, хасиди звідусіль
(не лише з Ізраїлю) почали масово приїздити до цього провінційного українського
містечка, головним чином – у період святкування єврейського Нового Року
(Рош-Га-Шана). Здавалося б – ідеальна історія туристичного успіху міста, з
розбудовою інфраструктури, зростанням доходів населення і т.п.
Але, ніт: перших
же кількох років уманчанам вистачило, щоб переконатися у небажаності таких
постояльців: зовсім непоодинокими були випадки, коли здане буквально на кілька
днів житло чи «квартиранти» перетворювали на смітник – у жахливому стані, з
побитим посудом, брудну, розламаними меблями (та й гіршими подробицями, котрі тут
варто опустити). Виходило так, що витрати хазяїна на подальший ремонт і
відновлення завданих «прочанами» збитків
з лишком перекривали будь-який отриманий від оренди дохід; хоча, для багатьох той
стан нечужого їм житла, у якому його залишали постояльці, залишав глибоку
моральну травму, котра відбивала будь-яке бажання надалі мати з ними справу.
Іншою «чеснотою» цих
«туристів», котру відкрили для себе уманчани, стала схильність їх не
розраховуватися за будь-які послуги чи товари, отримані від українців: так, проїхатись
в таксі й потім не розрахуватись (під будь-яким приводом) було звичною справою,
а у випадку наполягання таксиста щодо сплати його завжди можна було звинуватити
у «анти-семітських висловлюваннях» чи «ворожій поведінці», котрі той ніби-то
проявляв. При цьому, будь-які спроби знайти правди у цих ситуаціях наражалися
на небажання правоохоронців об’єктивно (чи взагалі якось) розслідувати подібні
інциденти: відомі олігархи єврейського походження мали настільки сильний вплив
в українській владі, що тодішня міліція отримувала неформальні вказівки безумовно
охороняти виключно прочан і ігнорувати скарги місцевого населення.
Така ситуація змусила
уманців опанувати єдино доступну за таких умов тактику повного ігнору прочан:
так, автор цих рядків, проїжджаючи через Умань восени 2012р., зустрів на тамтешньому
автовокзалі чотирьох прочан: вони марно намагалися викликати таксі. Наївно
думаючи, що проблема полягала виключно у мовному бар’єрі, я взяв на себе
функції перекладача. Але, попри наявність на вокзалі у той час близько десятка
вільних таксі, котрі нудьгуючи чекали на клієнтів, жоден з них не захотів брати
прочан (посилаючись на викладені вище причини).
Понад те – хасиди
не розрізняли місцеве населення й місцеву міліцію-поліцію, і нерідко вчиняли
дрібні правопорушення прямо у неї на очах, а будь-які спроби з боку останньої
притягнути їх до відповідальності ризикували, як завше, бути поданими хасидами
як прояви «предковічного» українського анти-семітизму. Відтак, з деяких пір під
час масового прочанства до Умані
прибуває загін ізраїльської поліції, основна функція якого – врегулювання конфліктів
між самими прочанами чи непорозумінь з місцевим населенням. Це дало змогу
показати єврейській стороні, як то кажуть, в усій красі, що прочани тут можуть
дозволити собі «вольностей», за котрі в країні свого громадянства вони б
напевно мусили сплатити штрафи, чи отримати покарання у вигляді громадських
робіт, а то й бути позбавленими волі на тиждень-другий .
Внаслідок уникання
місцевим населенням будь-яких справ з прочанами, турботи про їхнє розміщення й
харчування взяли на себе спритні бізнесмени (вірогідно, єврейського походення):
неподалік поховального комплексу було збудовано ізольований готельний квартал
(т.зв. ціун), тендери на постачання кошерної їжі для прочан також розігруються
виключно серед своїх. Так само, «свої» ж бізнесмени займаються трансфером
прочан з та до летовищ, як і їх переміщенням усередині. Дивна річ, але у наш
час, в абсолютно терпимій до євреїв країні, посеред міста утворилося фактичне
ґетто, але цього разу євреїв-туристів туди загнала не жорстка зовнішня по
відношенню до них сила, а їхня ж хамська поведінка та ставлення по відношенню
до місцевих.
Мешканці Умані у
неформальних розмовах майже одностайно підтримують перенесення могили Ребе
Нахмана деінде (наприклад, в той-таки Ізраїль), але остаточне вирішення цього
питання десь блокується. У тому числі, ходять чутки, що декотрі впливові
українські олігархи єврейського походження вибудовують в особі прочан-хасидів
масову підтримку євреїв за кордоном (особливо у ЄС та США). Така їхня
ініціатива, як створення
Єврейського Європарламенту свідчить про небезпідставність подібних чуток.
Хай там як, але окрім
комплексу в Умані, практично по всій Україні залишилися сотні (якщо не тисячі)
дрібніших, різноманітного роду єврейських пам’яток. Перенесення їх – точно нереалістичний
варіант вирішення подібної проблеми. Як і її замовчування – а скидається на те,
що саме це і є «стратегією» і «тактикою» офіційного Києва в усіх подібних інцидентах.
Почати можна було
б, як мінімум, з належного (можливо, сумісного) їх розслідування і офіційної
публікації зваженої, розслідуваної версії, а до її появи – застережень (у т.ч.
й іноземних ЗМІ) щодо передчасних оцінок. Замовчування цих інцидентів,
ненадання українською стороною жодних обґрунтованих альтернативних версій (а
такі, як правило, є) – йдуть лише на шкоду як міжнародному іміджеві України,
так і конкретно україно-ізраїльським стосункам. Якщо в інциденті винним виявиться
хтось із місцевих (не виключено, але дуже рідко) – він повинен понести
відповідне покарання, якщо це (що трапляється частіше) провокація ворожої нам
країни з метою дискредитації нашого іміджу – її безпосередній виконавець має
бути належно «оброблений» СБУ, має вивести на кінцевого замовника і цьому також
має бути надано розголос. Якщо винуватцем, як стверджують місцеві, виявиться
хасид – про це також має бути офіційна заява, і він/вона/вони мають також понести
відповідне покарання. Замовчаний безкарний інцидент буде лише повторюватися,
тоді як неминучість (або ж висока вірогідність) покарання за нього – поступово дисциплінуватиме
усі можливі сторони конфлікту та утримуватиме від вчинення подібних дій. Замовчування
ж подібних інцидентів завдає множинного удару іміджеві України, бо:
а) розцінюється як мовчазне визнання наведеної кимось версії;
б) відтак, поповнює «копілку»
анти-семітських інцидентів, що ніби-то (чи й насправді) трапилися в нашій країні чи за участю її
громадян;
в) залишившись без кари –
спонукає до повторних провокацій;
г) спричиняється до зростання
напруги серед місцевих українських громад і вже реального зростання анти-семітських
настроїв;
д) а останнє радо
використовується усіма країнами, котрим вигідні як іміджеві втрати України на
міжнародній арені, так і псування наших відносин з Ізраїлем та іншими країнами,
де є впливовою єврейська діаспора.
Тому, будь-яку
подібну витівку _слід_ заносити до ЄДР, розслідувати й доводити до суду чи іншого
подібного завершення – при цьому, обов’язково супроводжуючи офіційним комюніке від
МВС, котре б залишало відповідний інформаційний шлейф, і за потреби, давало б
офіційному Києву сильну позицію для захисту від подібних наклепів, демонструючи
статистику, котра б подавала зовсім іншу картину, ніж нашим ворогам хотілося б
намалювати.